ШИРОВЕЦЬКИЙ НВК САЙТ ВЧИТЕЛЯ ГЕОГРАФІЇ

Історія Чернівців - Повна документальна версiя

vics67 — Sat, 27 Oct 2018 15:22:57 GMT

Чернівці́ — політичний, культурний і релігійний центр Буковини, адміністративний центр Чернівецької області. Місто розташоване на південному заході України за 40 км від румунського кордону. Назва міста походить від фортеці, яка в «Списку городів руських дальніх і ближніх» згадується як Черн на Пруті. Перша згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком. Чисельність наявного населення міста станом на 1 грудня 2011 року становить 253 843 осіб. Територія Чернівців становить 153 км².

Музыка из этого видео

Композиция

The 4 Who Saved The 9 Kingdoms

Исполнитель Anne Dudley

Альбом The 10th Kingdom

Лицензиар "UMG (от лица компании "Varese"); PEDL" и другие авторские общества (2)

Перший потяг до Чернівців прибув 150 років тому

vics67 — Sun, 27 Mar 2016 06:44:29 GMT

Залізницю від Львова до Чернівців збудували за 16 місяців

150 років виповнюється цього року від появи у Чернівцях першого залізничного локомотива. Для чернівчан поїзд 1866 року – це було щось неймовірне.

Будівництво залізничної колії зі Львова через Ходорів та Станіслав (Івано-Франківськ) велося дуже швидкими темпами. 267 кілометрів (через мочарі, гори та ліси) завершили швидше, аніж за два роки. Наглядав за роботою англійський інженер Томас Брессей, який працював на залізницях Австралії та Канади.

І невідомо, коли б у Чернівцях з’явилася залізниця, якби Буковина не входила до складу Габсбурзької монархії.

Чернівці випередили Броди

Чернівці – одне з перших міст України після Львова, в якому з’явилася залізниця. 40 років після появи першої у світі залізниці – Стоктон-Дарглінгтоської (Англія), перший потяг прибув до Чернівців.

Через п’ять років після Львова було відкрито залізничне сполучення Чернівці–Львів.

Завданням англійського інженера Т. Брессея було з’єднати Балкани та Східну Європу. І уже 1 вересня 1866 року перші пасажири справжнього локомотива здійснили 12-годинний вояж цуга (поїзд) Львів-Чернівці.

267 кілометрів залізниці від Львова до Чернівців проклали за 16 місяців

У своїй книжці «Путівник по місту Чернівці» В. Бенецяну та Е. Кніттель пишуть, що 1 вересня 1866 року чернівчани гарматними залпами та вітальними вигуками зустріли тріумфальний в’їзд першого залізничного локомотива до вокзалу міста. Уже через два роки 4 березня 1868 року під товарним поїздом провалився залізничний міст через Прут.

Щоправда, прибули перші пасажири до чернівецького вокзалу, тоді ще дерев’яна споруда (дворець), яка була на вулиці П. Нікітіна. Збудовано вокзал було дещо східніше від нинішнього. Р. Ф. Кайндль писав, що перший залізничний вокзал спорудили 1856-1866 роками. Це була будівля в аркадовому стилі (Rohbau), з акуратними підкарнизами, зведена в єдиній стилістиці для всіх явірців Львівсько-Чернівецької залізниці.

Для чернівчан це було справжнє видовище, адже оркестр проводжав цуг (поїзд) о сьомій годині сорок хвилин веселою мелодією.

Невдовзі залізничне сполучення з’явилося із Новоселицею та Сучавою. І потяг став звичним для буковинців транспортним засобом.

На початку XX століття виникла потреба будівництва більшого приміщення вокзалу. 16 вересня 1906 року було урочисто закладено фундамент вокзалу. Фундамент заклали на болоті потічка Клокучка. І вже 30 листопада 1909 року тут відкрили новий вокзал. Споруда у стилі віденської сецесії, модерну, двоповерхова, на бетонних опорах. Один із найбільших у Західній Україні. Тоді місцевість, де звели вокзал, була околицею Чернівців.

Будували вокзал під керівництвом чернівецького архітектора Моріца Еллінга за кошти міністерства залізниць Австро-Угорщини.

Карта залізничної колії кін. 60-х поч. 70-х років XIX століття

У книжці «Czernowitz: історичні вулиці, будинки та видатні особистості» авторів І. Мельник, Л. Щербанюк, О. Любківський йдеться, що кошти на будівництво місцевих залізниць знайшов інженер Ціффер аж в Англії. За це його нагородили медаллю з благородного металу. І ще цікавий факт, що ініціатор будівництва князь Леон Сапіга переконав британців, що через Львів та Чернівці пролягає найкоротший шлях від Лондона до Індії.

Прокладання залізниці до Чернівців здійснювали, аби пришвидшити товарообіг і стимулювати економічний ріст у краї, пише науковий співробітник Чернівецького краєзнавчого музею Оксана Драгомирецька.

Генеральний проект залізниці виготовили англійські інженери у середині грудня 1863 року. А в січні 1864 року у Лондоні уклали будівельну угоду, згідно із якою англійська сторона Т. Брессі зобов’язувалася збудувати залізницю у визначений строк. Вартість робіт 24,5 млн. гульд.

15 травня 1864 року англійську компанію «Limited Company» перетворили в австрійське товариство, яке 3 червня 1864 року конституювалося як товариство «ц. к. привілейованої залізниці Львів-Чернівці».

Підготовку до будівництва залізниці розпочали восени 1864 року. Зокрема викупили землі, укладали контракти, закуповували матеріали. А будівництво розпочали у травні 1865 року. Було створено два відділки, які мали наглядати за будівництвом, у Львові та Чернівцях.

Дещо дивним видається те, що будівництво залізниці вели у період, коли на Буковині й на Сході Галичини були голод, епідемія холери. Невдала війна з Пруссією та у зв’язку з цим перебої з постачанням матеріалів. Та попри всі ці негаразди, за незвично короткий термін (неповних 16 місяців), навіть раніше на півроку за встановлений термін, 266,6 кілометрову залізницю здали в експлуатацію.

Відрізок залізниці Чернівці-Сучава розпочали восени 1867 року і вже 28 жовтня 1869 року завершили. Цього ж дня від Сучави відбув потяг на Чернівці.

Аварія на залізничному мосту

Історичні архіви зберегли дані про аварію на залізничному мосту із пасажирським потягом. 4 березня 1868 року, вранці о 6.30 у Чернівцях сталася аварія на залізничному мосту через річку Прут із пасажирським поїздом. Це був змішаний пасажирський поїзд Чернівці-Львів з 16 вагонів. Попереду потяга було 10 товарних вагонів, переважно з худобою, пише О. Драгомирецька. «При перетині залізничного моста, коли перший локомотив був уже на протилежному березі, тріснув правий, а потім і лівий бік моста, локомотиви по похилій площині почали сповзати у воду, а за ними – товарні вагони». Упали у воду і машиністи, (один із низ мав прізвище Гельд), з поламаними ребрами зумів врятувати своїх колег.

Пасажири під час аварії не постраждали. Бо за товарними ішли поштовий, 4 пасажирські і кондукторський вагон.

Згодом встановили, що причиною аварії було використання під час виготовлення моста великої кількості чавуну, дешевшого за залізо та менш міцного. Після цього випадку мости збудовані за проектом інженера Шіфферкорна, зміцнювали, або замінювали.

Про міст через річку Прут історики пишуть, що він мав привабливий, імпозантний вигляд і був гордістю чернівчан.

Замість залізниці, дерев’яна колійна дорога

Лісові багатства Буковини стали одним із чинників будівництва залізниці на Буковині. У монархії шукали способи доставки буковинського лісу на світовий ринок. Оскільки сплави водою можна було здійснювати лише з Кимполунзьких лісів, вирішити це питання могла колійна дорога. Така ідея виникла у Надвірного секретаря монархії Карла Віттека. К. Віттек вважав можливим будівництво дерев’яної колійної дороги на кінній тязі, яка «відповідна нинішньому культурному рівню Буковини і сусідніх земель». Залізниця для такого краю, як Буковина – це ще забагато, а дерев’яна цілком нормально, - пише у книжці «Інфраструктурна політика Австрійського уряду на північному сході монархії в останній чверті XVIII – 60-х роках XIX ст.» історик Ігор Жалоба. Однак план К. Віттека розцінили як добрий намір, який «не годиться для практичного виконання». Спроба вибудувати першу колійну дорогу на Буковині завершилася тим, що було вирішено сплавляти ліс річками.

Свого часу Чернівці стали більш пріоритетним напрямком, аніж, Броди. Адже, коли восени 1861 року залізниця від Відня через Краків «застигла» у Львові, вирішувалося, чи її продовжать до Бродів, чи Чернівців. Все ж було вирішено продовжити залізницю до Чернівців, бо її визнали пріоритетнішою, адже вона мала більше шансів бути продовженою за кордон.

Попри несприятливі умови: голод, епідемія холери, перебої з постачанням матеріалів для будівництва, завдяки організаторським здібностям Офенгайма, залізницю збудували за нечувано короткі терміни.

Ольга МАКСИМЮК

Чернівці. Хто фінансував будівництво історичних споруд у місті

vics67 — Sun, 27 Mar 2016 05:47:37 GMT

Історичні споруди, архітектурні пам’ятки Чернівців, які збереглися і понині, понад століття тому зводили переважно за кошти доброчинців. Багато споруд фінансував за часів правління на Буковині Австро-Угорщини цісар, а релігійні споруди часто зводили за кошти настоятелів храму та парафіян. І лише частина з них – з місцевої скарбниці.

Римо-католицький костел

На початку австрійського панування у Чернівцях не було римо-католицького храму, тож спочатку капелан служив при чернівецькому гарнізоні месу в адміністративному «Генеральському домі». Під час відвідин Чернівців 26 червня 1786 року цісар Йосиф II розпорядився звести тут мурований храм. Будівля збереглася понині за адресою вул. Головна, 20.

1787 року за державні кошти придбали ділянку для зведення храму.

Хоча будівництво фінансово підтримував сам цісар, роботи затяглися майже на три десятиліття, пише у путівнику «Прогулянка Чернівцями та Буковиною» Ігор Чеховський. Будівлю постійно супроводжували якісь нещастя. Двічі обвалювалася вежа, 1790 року костел потерпів від пожежі.

Будинок-корабель

Ця будівля з’явилася у Чернівцях наприкінці XIX століття. Старожили називали будинок «шіфою». Будівля схожа на корабель – «шіфу» і стоїть на розі вулиць, що має подвійну адресу – Головна, 25 і Шолом-Алейхема, 1.

За легендами Чернівців, звели будинок двоє братів. Один підприємець, другий – капітан (моряк). Один із братів придбав ділянку в місті для забудови та звів добротний будинок.

Церква Св. Параскеви

Православний мурований храм, церкву Св. Параскеви розпочали зводити у Чернівцях 1844 року (на місці дерев’яної, що стояла на розі вулиць М. Заньковецької та Львівської). Ініціював будівництво настоятель храму о. Андрій Василович. Також він оплатив більшу частину від вартості робіт. Роботи тривали майже два десятиліття. Аби завершити розпочате, Буковинський православний релігійний фонд допоміг грошима.

Церкву звели за проектом місцевого архітектора А. Павловського. Освятили її 5 лютого 1862 року єпископом Євгеном Гакманом. Завершили храм лише через сім років.

Чернівецька ратуша

1844 рік став знаковою подією у розбудові Чернівецького середмістя. Цього року завершили будівництво міської ратуші. Хоча наріжний камінь фундаменту під будівництво ратуші заклали ще 19 квітня 1843 року, звели будівлю трохи менше, аніж за чотири роки, на початку липня 1847 року. Історики знайшли дані про те, що до спеціальної ніші вклали тогочасні австрійські золоті дукати і пам’ятну пергаменту грамоту.

Ділянку під будівництво ратуші виділили ту, що належала заможній родині Петровичів. Магістрат придбав ділянку за 8000 флоринів.

Греко-католицька церква на Руській

1820 року заможний городянин Тадей Туркул передав для будівництва церкви власну чималу земельну ділянку. А ще офірував на майбутню святу справу значні кошти. 31 травня 1820 року фундатор власноруч заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього храму. І вже через рік будівництво завершили, і чернівецькі греко-католики увійшли до новозбудованої церкви.

Свято-Духівський собор

Кафедральний собор Сходження Святого Духа, який звели на місці колишньої мочари протягом 1844-1864 років, завдяки клопотанню енергійного владики Євгена Гакмана. Фінансував будівництво Православний релігійний фонд.

Кінотеатр «Чернівці» (колишній темпль)

Синогагу, або темпль (нині кінотеатр «Чернівці») звели з ініціативи духовного лідера місцевих іудеїв-реформістів крайового рабина Еліезера Еліянгу Ігеля. Фундамент під майбутній хоральний храм заклали 8 травня 1873 року в центрі «Горішнього міста» (ділянку пожертвували віруючі).

Споруджували темпль упродовж 1873-1877 років за проектом львівського архітектора, професора Юліана Захаревича.

Сплачені засновниками товариства внески (за місця для моління) склали фонд для будівництва та облаштування теплю. Також на будівництво спрямували кошти із зборів і пожертв. Кожна пожертва на будівництво теплю записувалася до пам’ятної книги. Крім цього для фінансування будівельних робіт використовували банківські кредити.

Земельну ділянку під забудову в центрі міста подарувала багата землевласниця Амалія Цукер.

Резиденція Митрополитів

6 липня 1864 року у Чернівцях розпочали зводити перлину архітектурної спадщини Резиденцію митрополитів (нині корпуси університету). Будівництво тривало перервами до 1882 року. Історик І. Чеховський пише, що за масштабами будівництво не мало аналогів на Буковині і коштувало астрономічні, за тодішніми мірками, гроші – 1,75 млн. гульденів.

Основу фінансування склали кошти Буковинського православного релігійного фонду. Також досить суттєву допомогу надало Міністерство культів (віросповідань) й освіти, яке на завершальному етапі робіт, у середині 1870-х років, виділяло щорічно 300 тисяч флоринів.

Театр ім. О. Кобилянської

Чернівецькі театрали вимагали звести у Чернівцях театр, не гірший за столичні. 1900 року міська влада замовила проект у престижному віденському архітектурному ательє Ф. Фельнера і Г. Гельмера.

Та через брак коштів питання будівництва театру відклали. І лише у травні 1904 року на майдані Єлизавети (Театральна площа) розпочали будівництво нового театру. Обійшлося місту таке будівництво у 600 тисяч корон (дуже велика сума).

Урочисте відкриття театру відбулося 3 жовтня 1905 року.

У книжці «Чернівці. Історія і сучасність» Марія Никирса пише, що отримання земельної ділянки під будівництво театру було найскладнішим. Указом від 26 червня 1904 року було надано дозвіл на використання військових земель для будівництва театру.

Єзуїтський костел

Костел Серце Ісуса на вулиці Поповича звели протягом 1891-1894 років. Монастирський комплекс із кляштором та стильним костелом збудували завдяки клопотанню місіонерів ордену на чолі з о. суперіором Ф. Еберхардом. Проект храму і кляштору розробив професор Йозеф Ляйцнер, директор Чернівецької школи ремесел. 1894 року архієпископ Северин Моравський освятив храм під титулом Пресвятого Серця Господа Ісуса.

Підготувала Ольга МАКСИМЮК

Дунайський біосферний заповідник

vics67 — Thu, 25 Feb 2016 13:24:24 GMT

Річка Дунай бере свій початок у гірському масиві Шварцвальд на заході Німеччини, і, оминувши десяток європейських країн, несе глину і пісок до Чорного моря, утворюючи в селищі Вилкове, яке знаходиться в Одеській області, унікальне природне утворення: на межі з морем утворюються своєрідні затоки з островами. Там, де ріка впадає в море, видніється символічний знак «Нульовий кілометр». Ось так утворюється Кілійська дельта Дунаю. З кожним роком розширюються і утворюються нові острови, тим самим зазіхаючи на морські простори. Це унікальне за своєю природою місце, де можна зустріти більше п’ятисот видів різноманітних рослин і двохсот видів птахів. Так, у 1998 році на цих просторах був створений Дунайський біосферний заповідник. Роком пізніше, рішенням ЮНЕСКО, частина румунських і українських земель були об’єднані в єдиний міжнародний білатеральний біосферний заповідник. Водна сітка не залишає жителям й туристам Вилкове нічого іншого, окрім як пересуватись на човнах. Ви не рідко побачите моторки, теплоходи і навіть круїзні лайнери в скромному морському порту Вилкове. Багато туристів із Європи прибувають сюди, щоб насолодитись красою дунайських плавнів і їх мешканців. На кордоні «Полуденне» побудована спеціальна 11-метрова оглядова вежа, яка відкриває живописний вид на дельту Дунаю. У візит-центрі й адміністративному корпусі ви дізнаєтесь всю інформацію стосовно перебування в заповіднику. Дунайський заповідник – прекрасне місце, щоб насолодитись красою природи й тваринного світу. Стенцовсько-Жебрияновські плавні вважаються одними з найбільш багатих водно-болотних територій. У Дунайському біосферному заповіднику можна зустріти як пернатих, так і навколоводних мешканців: ондатру, річну видру, норку європейську, єнотоподібну собаку, кота лісного, фазана, лиса, зайця, кабана та багато інших. Але все ж найбільшим вважається світ птахів, багато із яких занесені до Червоної Книги. Весною гніздяться коровайка, лебідь-шипун, сіра, рижа, жовта чаплі. Ви зустрінете колонії крячки, косаря, кудрявого й рожевого пелікана, качок, лебедів, чайок, а також бакланів, яких місцеві рибаки не долюблюють. Винахідливі птахи пірнають й дістають пійману рибу із снастей. Конкуренти як не як! Адже підводний світ нараховує 91 вид риб, серед яких особливо варто відмітити найбільш велику прісноводну рибу – білугу, а також осетрових, це одне із небагатьох місць їх природного нересту. Утворені на плавнях острови поросли різними видами верб, чорною тополею, обліпихою, очеретом, також вражає різнобарв’я трав: тут і гвоздика бессарабська, і ковила дніпровська, й меч-трава. Але є ще одні цікаві острови, людині по них пройти не судилось, а спостерігати дуже приємно. Це білі водяні лілії, сальвінії плавучі, горіх плавучій – вони особливо гарні під час цвітіння.

Стосовно самого Дунайського біосферного заповідника, то він — надбання не тільки України, а й усього світу, що підтверджує відповідний диплом ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року. У цій «живій» дельті Європи зосереджені рідкісні й зникаючі представники світової фауни та флори. Тут живуть 104 види тварин і 63% всіх пернатих, занесених у Червону книгу України. Саме в цьому заповіднику трапляються всі види риб, включені в Європейський червоний список. Однак життя диктує свої умови. За наявності на Дунаї трьох великих українських портів (Рені, Ізмаїла, Усть-Дунайська), а також Дунайського пароплавства, за прохід суден у Чорне море через Сулинський канал Україна змушена платити чималі гроші румунам. І навіть проводки до українських портів на Дунаї здійснюють румунські лоцмани. Наші втрати тут щорічно сягають півтора мільйона доларів. Давно минули часи, коли Україна й Румунія були країнами «братнього соцтабору». Зараз ми — конкуренти в цьому регіоні. Протягом останніх 20 років у розвиток транспортного потенціалу Дунаю Румунія вклала майже 4 мільярди доларів. За оцінками фахівців, транс’європейський потік через Румунію може повністю витіснити Україну з ринку перевезень по Дунаю. Державне підприємство «Дельта-лоцман» давно запропонувало й постійно відстоює проект найкоротшого і найдешевшого для нас шляху з Дунаю в Чорне море. Він має бути прокладений через гирло Бистре. Пропонується поглибити його на 7 метрів, пристосувавши під великотоннажний флот. Директор Дунайського біосферного заповідника Олександр Волошкевич теж виступає за спорудження глибоководного каналу: «Аж ніяк не можна назвати нормальним становище, при якому Україна, велика європейська держава, не має торгового виходу з Чорного моря в Дунай, адже ця ріка перетинає територію десяти європейських країн. Глибоководний судноплавний канал Дунай — Чорне море дуже потрібен, і ми не сумніваємося, що він усе ж таки з’явиться на карті Чорноморсько-Дунайського регіону. Але екологія для нашої молодої держави так само важлива, як і економіка. І про це слід пам’ятати при проектуванні та будівництві каналу».

http://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/11519_the-danube-

biosphere-reserve.htm

Базальтові стовпи

vics67 — Thu, 25 Feb 2016 09:05:18 GMT

Заказник «Базальтові стовпи» – одне зі 100 чудес природи України. Це унікальне природне диво, розташоване в урочищі Іванова Долина, поблизу сіл Базальтове, Берестовець, Новий Берестовець Костопільського району Рівненської області. В 1972 р. є пам’яткою природи місцевого значення з площею в 0,8 га. Це єдине на території України яскраво виражене стовпчасте залягання найпоширенішої гірської породи – базальтів. Загалом «Базальтові стовпи» являють собою природні колони, що мають чотири, а то й вісім граней. Висота цих колон – від 0,6–1,2 м, висота – від 3–30 м. Цікавою властивістю стовпів – прямий рівний розкол. Пам’ятка має велике наукове значення і цікава для дослідників стратиграфії, петрографії, мінералогії, палеовулканізму. Крім базальту в заказнику представлені такі мінерали як адуляр, азурит, барит, борніт, гематит, кальцит, кварц, марказит, мідь самородна, пірит, хлорит, халцедон тощо. Значні поклади базальту були виявлені в навколишній місцевості ще у ХVІІІ ст. З тих пір і по нині не припиняється масовий промисловий видобуток базальту відкритим способом. Сам же заказник «Базальтові стовпи» створили на базі Івано-Долинського родовища базальтів, яке складається з п’яти кар’єрів. Частина кар’єрів вже підтоплені. Зокрема таким є кар’єр № 3 – основний в заказнику. Відомий цей кар’єр своєю мальовничістю: базальтові стовпи та вода посеред якої виділяється у формі серця острівець, названий місцевими «Островом кохання». Кар’єр № 5 також має базальтові стовпи.

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/malovnychi-kutochky-ukrayiny/bazaltovi-stovpy

Червоноградський замок у Джуринського водоспаду

vics67 — Thu, 25 Feb 2016 08:38:16 GMT

Нирків (Червоногород) - таємниця міста-примари
Категорія: Історичне місце
Адреса:
с. Нирків, ур. Червоне

Червоногород - це унікальне місце на Тернопільщині, справжня родзинка цього регіону і дуже популярне і улюблене туристами місце, яке знаходиться в красивому селі Нирків. Це місто називають містом-примарою, адже колись великий населений пунткту на сьогодні не значиться в жодному довіднику і не має жодного жителя.Нирків - село Заліщицького району Тернопільської області. Розташований на річці Джурин. Перша письмова згадка про Нирків датується 1714, хоча почала колишнього села Червоногород відносяться до 14 століття.Червоногород (польська назва міста звучить як Czerwonogrod), Червоноград, Червоногруд - його називають по різному .. Назва походить від кольору рунту в долині Джурина. До 1970 року входив до складу Нирківського сільради, але після репатріації польського населення (1945 р.) І закриття Червоногородський ГЕС (початок 1960-х рр.) Цей населений пункт був виключений з облікових даних сільради.
Червоногород має кілька унікальних пам'яток, які просто вражають посіетітелей своєї ккрасотой.
Червоноградський замок - оборонна споруда, яку побудували ще в середньовічні часи (точна дата невідома), в першій половині XIX столітті перебудована на палац Понінських. Розташований в урочищі Червоне на крутому пагорбі посеред р .. Чергова. Фортеця належала спочатку литовським магнатам, а потім перейшла до поляків. Власниками були шляхтичі Бучацькому, потім Язловецькі.Червоноградський замок вважається одним з найзагадковіших і найромантичніших замків Тернопільщини, та й не тільки, а, напевно, і всієї України. Адже замок унікальний і неповторний.Також в Червоногороді знаходиться Костелу Вознесіння Богородиці - ще одна унікальна з точки зору архітектури пам'ятка. Церква св. Покрови, яку побудували ще в 1714 і вона знаходиться в хорошому стані на сьогоднішній днь. Крім того на кладовищі зберігся напівзруйнований мавзолей сім'ї Понінських (колись прикрашений барельєфом роботи датського скульптора Б.Торвальдсена, який тепер зберігається в Львівській галереї мистецтв).І самій рівнинний водоспад в Україні, висота становить 16 метрів. Утворився в результаті прориву річки Джурин у вузькій кам'янистій закруті. До цього річка огинає пагорб, на якому розташовані руїни Червоноградського замку. За легендами турки відвели річку під час облоги замку (проте цілком імовірно, що річка змінила русло і без допомоги людини). Раніше біля водоспаду працювала водяний млин, руїни якої видно і зараз, а з початку 1950-х до початку 1960-х - ГЕС (в той час поруч було Червоногородське водосховище).Так що цей невеличкий населений пунткту таїть всебе дуже і дуже багато цікавих речей і безліч таємниць, які намагаються розгадати вчені, туристи, а також всі хто хоч трохи цікавиться історією нашої країни.

Буцький каньйон

vics67 — Thu, 25 Feb 2016 07:06:40 GMT

Буцький каньйон – живописний каньйон на р. Гірський Тікич, що розташований біля смт Буки Маньківського району Черкаської області. За красиві краєвиди це місце ще називають «Маленькою Швейцарією». З 1975 р. отримав статус державної пам’ятки природи місцевого значення з площею 80 га. Це природне диво сформувалося у протерозойських гранітах, яким на сьогоднішній день вже 2 млрд. років. Його довжина – бл. 3 км (дехто стверджує, що 5 км), ширина – 80 м, висота –25 м ( за іншими даними – 30 м). Це дивовижний скелястий каньйон, що має виступи сірого граніту (їх висота бл.30 м) , відомий не тільки своєю красою, а й прилеглими пам’ятками історії та природи. Вхід до Буцького каньйону По-перше, саме смт Буки має досить цікаву історію. Буки було засновано в пер. пол. XVI ст. польськими магнатами Калиновськими. Назву село отримало від значної кількості букових дерев,що росли колись на тому місці. Але найбільш відоме село першою гідроелектростанцією в Україні, що знаходилась на р. Гірський Тікич – Букська ГЕС ім. Г.І. Петровського. По-друге, каньйон бере початок за 800 м нижче від греблі вже не діючої Буцької ГЕС. Нині там лише руїни цієї ГЕС, але які можна оглянути. По-третє, біля цього каньйону розташований утворений р. Гірський Тікич та відомий своєю гучністю – водоспад «Вир», який з 1972 р. є гідрологічною пам’яткою місцевого значення. Походження його штучне, оскільки «Вир» був фрагментом гідротехнічних споруд Буцької ГЕС. Висота водоспаду – 2 м. Біля нього ще збереглися залишки водяного млина, який спорудили тут в ХІХ ст. По-четверте, одна зі наймасивніших скель Буцького каньйону, а саме «Скеля Родіонова» є також досить мальовничою. Вона названа на честь знаного українського геолога-петрографа С. Родіонова. Хоча є місцева легенда, що скеля названа насправді на честь козака, котрий там загинув. Цьому об’єкту хочуть надати статус пам’ятки місцевого значення. По-п’яте, Буцький каньйон має свої, досі не розгадані таємниці. Тут знаходяться залишки рукотворної споруди, зробленої з великих брил граніту. По зовнішньому вигляді споруда подібна знаменитого Стоунхенджа. Тому цю споруду з брил назвали «Український Стоунхендж». На даний момент іде активне дослідження цього цікавого і таємничого феномена. Для туристів та подорожуючих.

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/malovnychi-kutochky-ukrayiny/cherkaska-oblast/butskyj-kanjon/

Скельний монастир с. Галиця Сокирянського району

vics67 — Thu, 25 Feb 2016 06:33:42 GMT

Скельний монастир на кам’яному березі Дністра в с. Галиця Сокирянського району

був збудований приблизно у ХІІІ ст. Свято-Миколаївський чоловічий монастир розташувався у природних печерах, які утворилися у вапняковій породі. У ХVIII ст. згадується скит Галиця.

Декілька разів монастир припиняв свою діяльність. Насьогодні він функціонує та включає 20 приміщень у скелі, в яких побудовані стіни, вмонтовані вікна та двері. Є тут і

печера відлюдника, облаштована з меншим комфортом. З цих печерних терас відкривається чудовий вид на Дністер.

Священним це місто було здавна: археологічні розкопки, проведені тут у 70-х роках минулого століття, свідчать про існування тут поганських капищ. Є припущення, що с початку скит йменувався Свято-Георгіївським, на назву «Миколаївський» отримав у 1820 році після дива, що сталося тут на день Святого Миколая: нічні зірки над монастирем нібито утворили хрест.
Відомо, що скит існував до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки ХХ століття монастир відновив свою роботи завдяки румунській владі, яка прихильно ставилася до церковної справи і навіть виділяла на це чималі кошти з державної казни. Але крапку в тодішній історії скину поставила нова комуністична влада: обитель закрили, а всіх ченців розстріляли.За давніми легендами, в його заснуванні у XI ст. брав участь Антоній Печерський — засновник

Києво-Печерської Лаври. Перше письмове свідоцтво про монастир відноситься до середини ХІХ-го сторіччя, коли відомий дослідник-кразнавець

Олександ Афанасьєв-Чужбінський, мандруючи Дністром, записав: «На запад от Ломаченцев, через дремучий лес, лежит небольшое село Непоротово, возле

которого находятся необычные пещеры. Пещеры эти, в которых по словам местных жителей, был монастырь, интересны если не остатками старобытности,

то своим оригинальным строением. Представьте себе довольно широкую галерею, выдолбленную в горе и поддерживаемую натуральными столбами… По

словам одного старого грека=помещика, подобные пещеры относятся к первым столетиям христианства, когда христиане, преследуемые язычниками, прятались

в недоступных местах…» За відомостями автора «Кишиневских Епархиальных ведеомостей» Дмитра Щеглова, наприкінці XVIII-го сторіччя він був спустошений турецькими завойовниками, але згодом (у 1801 році) монахи все ж знову там оселилися і турки перестали їх чіпати. Цьому сприяла тогочасна влада цієї землі – бояри

Молдовського князівства, які були підконтрольні Османській імперії. До того ж, туркам вже було не до того, оскільки територія здебільшого фактично

знаходилася під контролем Російської Імперії. До 1809 року у монастирі обітали настоятель скита ієромонах Анатолій і троє ченців. Згодом монастир знову

занепав і використовувався лише – як місце поклоніння. Румунська влада намагалася сприяти його відновленню, але Радянська влада знову його розігнала.
З 1995-96 р. у монастирі проводяться археологічні дослідження та розкопки силами студентської молоді під керівництвом Пивоварова С.В. і Ридуша Б.Т.,

викладачів кафедри археології історичного факультета Чернівецького національного універсітету.В архіві Чернівецько-Буковинської єпархії було знайдено рукописний зошит невідомого автора з короткою історією скіта «Галиця». Судячи по змісту, написаний він був священником. Записи у зошиті свідчать: «Согласно преданию,

монастырь «Галица» уже существовал задолго до основания с. Непоротово. Первые жители его были выходцами с Украины, из-за Днестра, и были

православными христианами, на что указывали их язык и обычаи…».Перша церква у с. Непоротове, вкрита соломою, була побудована в XVIII сторіччі

і служив у ній священник Тимофій Морецький. Наприкінці того ж сторіччя церква згоріла і тривалий час церковні служби справлялися у церкві скіта

«Галиця». Монастир на той час, як вже було зазначено, був разорений турками, але молдовський мітрополіт Веніамін (Костакі), у надії, що з часом іноки

повернуться у монастирські печери, благословив священника Занчевського, щоб той там вчиняв богослужіння. Згодом у Непоротово було побудовано нову церкву.
З 1926 року настоятелем скіта був ієромонах Антоній (Греку) зі скіту «Рудь» Сорокського повіту. Йому на зміну прийшов інший ієромонах Євфімій (Ізмана), з

того ж скіта. З 1928 року настоятелем був ієромонах з скельного монастиря «Сахарна» Оргєєвського повіту Протерій (Писаренко).
У 1953 році фасадні стіни монастиря сповзли у яр та на майданчик перед монастирем.
По матеріалах публікацій сайта Гвіздівці і сайта Чернівецько-Буковинської єпархії.

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/malovnychi-kutochky-

ukrayiny/chernivetska-oblast/skelnyj-monastyr-v-s-galytsya/

Невідомі водойми України

vics67 — Tue, 23 Feb 2016 15:51:58 GMT

Невідомі водойми України: 15 унікальних озер, водоспадів, каньйонів і заток

Буцький каньйон
Де знаходиться: біля села Буки, Маньківський район, Черкаська область.

Буцький каньйон по праву називають одним з найкрасивіших місць Центральної України. Його кам’яні береги, вік яких оцінюють в 2 млрд. років, нависають над стрімкою річкою Гірський Тікич. Це місце вже давно облюбували альпіністи. Звивистий і довгий Буцький каньйон починається біля двометрового перекату колишньої греблі ГЕС, в народі іменують його водоспадом Вир. Тут можна побачити мальовничі руїни, що залишилися від старого водяного млина, який побудували у 19 столітті. Милуватися околицями каньйону можна біля самої води, влаштувавши пікнік або залишившись тут з наметом на нічліг.

Біле озеро
Де знаходиться: село Рудка, Володимирецький район, Рівненська область.

Озеро карстового походження з чистою і прозорою водою. Дно переважно піщане. З висоти пташиного польоту здається, що ця водойма дійсного білого кольору. Біле озеро має цілющі властивості, його ще називають «озером молодості». Все це через високий вміст гліцерину, вода тут навіть на дотик м’яка.

Шолохівський (Токівський) каскадний водоспад
Де знаходиться: село Токівське, Апостолівський р-н, Дніпропетровська область.

Шолоховський водоспад у народі відомий під назвою «Червоне каміння». Місцевість так назвали, бо тут багато граніту червоного кольору. Примітно те, що цей граніт можна зустріти по всій Дніпропетровській області – в архітектурних елементах або монументальних будовах. Сам по собі Шолоховський водоспад невеликий, довжина – близько 14 м з перепадами від декількох сантиметрів до декількох метрів. Водоспад починається від притоки річки Базавлук. Цей каскадний водоспад виник у мезозойську еру. Уявляєте, він був свідком зародження людської цивілізації.

Актовський каньйон
Де знаходиться: село Актове, Вознесенський район, Миколаївська область.

Актовський каньйон – це унікальне місце, де ансамбль стрімких скель і гранітних валунів поєднується зі світом рослин. Його називають «Каньйон Диявола» або «Малий Крим». Своїм ландшафтом ця місцевість нагадує відомі каньйони Північної Америки. Протікає річка Мертвовод, насичена сірководнем, і має дивний колір, але є тут місця і для купання з чистою прозорою водою. Поруч з Актовським каньйоном знаходиться ще одне дивовижне місце – Трикратський ліс-лабіринт.

Арбузинський каньйон
Де знаходиться: біля сіл Актове і Трикрати, Вознесенський район, Миколаївська область.

Арбузинський каньйон – це молодший брат Актовського каньйону. Названий так, бо крізь валуни вперто пробиває собі дорогу річка Арбузинка. За підрахунками, гранітно-базальтові скелі Арбузинського каньйону сформувалися близько 4 млрд. років тому. Завдяки вулканічному походженню у цьому районі не буває зими, адже вулкан, який дав життя цьому регіону, досі не охолов. Обидва каньйони – Актовський і Арбузинський входять до складу природного парку «Бузький гард».

Водоспад Кобалар (Козирок)
Де знаходиться: село Передове, Севастопольський район, Крим.

Серед водоспадів виділяють так звані ефемерні водоспади – ті, які з’являються лише у вологу погоду. Кобалар саме такий. З висоти 14 м водоспад падає у маленьке озеро, створюючи прозору водяну завісу. Милуватися цим видовищем можна тільки навесні і взимку, у літню пору року джерело, як правило, вичерпується. Назву Козирок цьому місцю дали завдяки незвичайній формі уступу, з якого спадає невеликий струмочок.

Блакитні озера, Щурове
Де знаходиться: село Щурове, Краснолиманський район, Донецька область.

Назва «Блакитні озера» говорить сама за себе. Вода в них дійсно чиста, блакитна і ніколи не застоюється. Це відбувається завдяки підземним джерелам, що забезпечують постійну циркуляцію водного потоку. Місцевість оточена сосновим лісом і піщаними берегами.

Водоспад Срібний
Де знаходиться: біля села Соколине, Бахчисарайський район, Крим.

Ця кримська природна пам’ятка надзвичайно красива у будь-який час року. Водоспад Срібні струмені або просто Срібний являє собою навислу шапку з моху, по якій стікають срібні нитки води. Подивіться на нього уважно у світлі сонячних променів.

Бакотська затока
Де знаходиться: Бакота, Кам’янець-Подільський район, Хмельницька область.

Виникнення Бакотської затоки пов’язано із затопленням чотирьох сіл у долині Дністра. Це відбулося після закінчення будівництва Новодністровської ГЕС. Тепер, приїжджаючи сюди, ви можете милуватися воістину космічними пейзажами. Унікальність цього місця полягає у тому, що його оточують скелі, тому тут сформувався особливий мікроклімат, характерний скоріше для південних широт. Недосвідчений мандрівник завжди знайде заняття до душі у цьому дивовижному краї.

Каньйон річки Синюхи
Де знаходиться: біля села Тернівка, Новоархангельський район, Кіровоградська область.

Маловідоме місце в Україні – це каньйон річки Синюхи. Слід сказати, що загальна довжина річки більше 100 км, вона вважається однією з найчистіших річок, адже на ній не знайдеш жодного промислового підприємства. Сам каньйон займає лише малу частину водойми, але при цьому ця ділянка одна з найгарніших.

Соледарське озеро
Де знаходиться: місто Соледар, Донецька область.

Наступна водойма досить незвичайна і навіть загадкова. У Соледарського озера аномальна температура води, його ще називають озером «з підігрівом». Справа у тому, що чим глибше, температура зростає, хоча повинно бути з точністю навпаки. Досліджувати цю загадку природи досить складно. Була спроба аквалангістів спуститися на дно, але вони помітили, що вода ущільнюється, перетворюючись на «рідке скло» і виштовхує на поверхню кожного, хто спробує опуститися занадто глибоко.

Джуринський (Червоноградський) водоспад
Де знаходиться: село Нирків, Заліщицький район, Тернопільська область.

Джуринський водоспад – найбільший рівнинний водоспад в Україні. Кажуть, виник він штучним шляхом. Легенда свідчить, що під час одного з турецьких набігів, що стався більше 4 століть тому, загарбники змінили русло річки Джурин. Вороже військо сподівалося, що жителів міста замучить спрага, і ті знімуть оборону фортеці. До речі, недалеко від водоспаду стоять прекрасні руїни Червоноградського замку. Міста з цією назвою вже давно не існує, але ви можете поглянути на його руїни.

Озеро Кагул
Де знаходиться: біля села Нагірне, Ренійський район, Одеська область.

Кагул – це українське озеро, яким неможливо намилуватися. До того ж це найпівденніша точка після Криму. Саме сюди птахи прилітають, щоб перечекати зиму, їхні численні гнізда можна побачити серед скель. Місцевість навколо озера досить типова для півдня. Тут жарко і немає людей поблизу. Іншими словами – ідеальне місце для того, щоб перевести дух від суєти мегаполісів.

Каньйон Кок-Асан
Де знаходиться: село Поворотне, Білогірський район, Крим.

Каньйон Кок-Асан – це найбезлюдніша водоспадна і каскадна пам’ятка Східного Криму. Він утворений річкою Кучук-Карасу, в його володіннях перебуває 4 великих водоспади з безліччю каскадів-порогів – знамениті Черемісовські водоспади. Найвищий з них називають Російською гіркою, по скельному масиву зигзагами стікає вода. Не варто також забувати про «ванни молодості» – невеликі озера з чистою і прохолодною водою.

Водоспад у селі Маліївці на Хмельниччині

Це місце сміливо можна назвати наймальовничішим куточком Поділля. Крім палацу Орловських, з яким по красі, довершеності, витонченості, гармонії не може конкурувати жодна подільська резиденція, в Маліївцях зберігся старовинний парк з двома ставками, фонтанами, стилізованою під замкову вежу водонапірною баштою. Але головна атракція Маліївців - 18-метрова скеля з водоспадом і печерним гротом.

Джерело igotoworld.com

10 чудових мальовничих островів, що знаходяться на території України

vics67 — Tue, 23 Feb 2016 15:37:54 GMT

Острів Зміїний
Зміїний острів знаходиться у північно-західній частині Чорного моря на відстані 120 км від Одеси. Острів належить Україні та визначає її територіальні води.

Острів згадується в записах Овідія, Страбона та Геродота. В різні часи острів належав Римській імперії, Візантійській, Османській, а після закінчення російсько-турецької війни 1787–1791 років, згідно з Ясською угодою, острів Зміїний відійшов до Російської імперії. У 1997 році Україна та Румунія підписали договір, за яким фактично було визнано права України на цей острів.

Острів Хортиця — найбільший острів на Дніпрі.
Державний заповідник Хортиця є унікальним природним та історико-культурним комплексом з величезною кількістю пам’яток від палеоліту до сьогодення, який у 2007 році був визнаний одним із «Семи чудес України». На північно-східному узбережжі острова було відтворено справжню Запорізьку Січ, що дбайливо зберігає стародавні козацькі традиції.

Острів Джарилгач
Джарилгач — безлюдний острів у Чорному морі. Вся територія острова та частина прилеглої акваторії входить у Національний природний парк «Джарилгацький».

Острів Байда
Острів Байда або Мала Хортиця — невеличкий острів на Дніпрі, що утворився внаслідок великої повені 1843 року. До цього він був з’єднаний з материком піщаним перешийком.

Назва острову пов’язана з ім’ям легендарного козака Байди, якого деякі історики ототожнюють з князем і гетьманом Дмитром Вишневецьким. У середині XVI століття на Малій Хортиці Вишневецький побудував деревоземляний острог, так званий «хортицький замок», що проіснував протягом 1552 – 1557 років, аж поки турецько-татарське військо після довгої осади не зруйнувало його. Цю хортицьку фортецю деякі вчені вважають «першою Запорізькою Січчю».

Острів Муромець
Острів Муромець являє собою великий піщаний острів, утворений внаслідок безлічі намивів течій двох місцевих річок: Дніпра і Десенки. Острів є пам’яткою археології — тут знаходиться давньоруське поселення XII століття.

Існує давня легенда, що оповідає про те, як в давні часи на цьому острові розбивали свої намети великі богатирі: Ілля Муромець, Альоша Попович і Добриня Микитович, щоб відпочити перед тим, як відвідати князя Володимира.

Острів Березань
Острів Березань — це невеличкий острів у Чорному морі при вході у Дніпровсько-Бузький лиман, що входить у Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія».

За однією з версій назва острову Березань походить від Бюрюзень-Ада — так називали острів тюрки, що в перекладі означало «острів вовчої річки», тому що в долині сусідньої річки жили цілі зграї вовків. За іншою версією назву острову дали скіфи і походила вона від іранського слова березант, що означає «високий».

Часто цей острів називають островом Шмідта через те, що у 1906 році тут було страчено лейтенанта Петра Шмідта і 3 матросів Чорноморського флоту, які були учасниками повстанняна на крейсері «Очаків». У південній частині острова встановили 1968 року пам’ятник страченим — 15-метровий залізобетонний обеліск.

А ще деякі вчені вважають, що саме острів Березань Олександр Пушкін зобразив у «Казці про царя Салтана» і назвав його островом Буяном.

Острів Інь-Янь
Острів Інь-Янь — це два невеличких острівця на річці Дністер, що входить в Національний природний парк «Дністровський каньйон». Ці острови утворились серед мальовничих меандрів у 1969 році внаслідок повені. За формою острови дуже схожі на китайський символ інь і янь.

Тендрівська коса
Острів Тендра або Тендрівська коса — довгий вузький острів-коса у північній частині Чорного моря, біля берегів Херсонської області. Від материка острів відокремлений Тендрівською затокою. Велика частина Тендри входить до складу Чорноморського Біосферного Заповідника.

На острові розташований один з найважливіших маяків Чорного моря — Тендрівський маяк.

Бірючий острів
Бірючий острів — коса у північно-західній частині Азовського моря, що відмежовує від моря Утлюцький лиман. У 1927 році на острові організували державний заповідник, який тепер входить до складу Азово-Сиваського національного природного парку.

На острові є багато озер, невеликих заток і бухт. Тут мешкають акліматизовані шляхетні олені, лані, кулани, коні та муфлони.

Острів Кемпа
Острів Кемпа — острів у центрі Вінниці, відомий ще з середини XVI століття. Острів Кемпа був створений як острівне бастіонно-ескарпове укріплення — система фортифікаційних споруд, що мала вигляд багатокутника з напівкруглими виступами, на яких можна встановлювати гармати. Кемпа мав швидше символічне, а не реальне оборонне значення. Пізніше на цьому острові діяли державна скарбниця, в’язниця і резиденція старости.