Скельний монастир на кам’яному березі Дністра в с. Галиця Сокирянського району

був збудований приблизно у ХІІІ ст. Свято-Миколаївський чоловічий монастир розташувався у природних печерах, які утворилися у вапняковій породі. У ХVIII ст. згадується скит Галиця.

Декілька разів монастир припиняв свою діяльність. Насьогодні він функціонує та включає 20 приміщень у скелі, в яких побудовані стіни, вмонтовані вікна та двері. Є тут і 

печера відлюдника, облаштована з меншим комфортом. З цих печерних терас відкривається чудовий вид на Дністер.  

Священним це місто було здавна: археологічні розкопки, проведені тут у 70-х роках минулого століття, свідчать про існування тут поганських капищ. Є припущення, що с початку скит йменувався Свято-Георгіївським, на назву «Миколаївський» отримав у 1820 році після дива, що сталося тут на день Святого Миколая: нічні зірки над монастирем нібито утворили хрест.
Відомо, що скит існував до початку ХІХ століття, поки його повністю не зруйнували турки. У 30-ті роки ХХ століття монастир відновив свою роботи завдяки румунській владі, яка прихильно ставилася до церковної справи і навіть виділяла на це чималі кошти з державної казни. Але крапку в тодішній історії скину поставила нова комуністична влада: обитель закрили, а всіх ченців розстріляли.За давніми легендами, в його заснуванні у XI ст. брав участь Антоній Печерський — засновник

Києво-Печерської Лаври.  Перше письмове свідоцтво про монастир відноситься до середини ХІХ-го сторіччя, коли відомий дослідник-кразнавець 

Олександ Афанасьєв-Чужбінський, мандруючи Дністром, записав: «На запад от Ломаченцев, через дремучий лес, лежит небольшое село Непоротово, возле 

которого находятся необычные пещеры. Пещеры эти, в которых по словам местных жителей, был монастырь, интересны если не остатками старобытности, 

то своим оригинальным строением. Представьте себе довольно широкую галерею, выдолбленную в горе и поддерживаемую натуральными столбами… По 

словам одного старого грека=помещика, подобные пещеры относятся к первым столетиям христианства, когда христиане, преследуемые язычниками, прятались 

в недоступных местах…»  За відомостями автора «Кишиневских Епархиальных ведеомостей» Дмитра Щеглова, наприкінці XVIII-го сторіччя він був спустошений турецькими завойовниками, але згодом (у 1801 році) монахи все ж знову там оселилися і турки перестали їх чіпати. Цьому сприяла тогочасна влада цієї землі – бояри 

Молдовського князівства, які були підконтрольні Османській імперії. До того ж, туркам вже було не до того, оскільки територія здебільшого фактично 

знаходилася під контролем Російської Імперії. До 1809 року у монастирі обітали настоятель скита ієромонах Анатолій і троє ченців. Згодом монастир знову 

занепав і використовувався лише – як місце поклоніння. Румунська влада намагалася сприяти його відновленню, але Радянська влада знову його розігнала.
З 1995-96 р. у монастирі проводяться археологічні дослідження та розкопки силами студентської молоді під керівництвом Пивоварова С.В. і Ридуша Б.Т., 

викладачів кафедри археології історичного факультета Чернівецького національного універсітету.В архіві Чернівецько-Буковинської єпархії було знайдено рукописний зошит невідомого автора з короткою історією скіта «Галиця». Судячи по змісту, написаний він був священником. Записи у зошиті свідчать: «Согласно преданию, 

монастырь «Галица» уже существовал задолго до основания с. Непоротово. Первые жители его были выходцами с Украины, из-за Днестра, и были 

православными христианами, на что указывали их язык и обычаи…».Перша церква у с. Непоротове, вкрита соломою, була побудована в XVIII сторіччі 

і служив у ній священник Тимофій Морецький. Наприкінці того ж сторіччя церква згоріла і тривалий час церковні служби справлялися у церкві скіта 

«Галиця». Монастир на той час, як вже було зазначено, був разорений турками,  але молдовський мітрополіт Веніамін (Костакі), у надії, що з часом іноки 

повернуться у монастирські печери, благословив священника Занчевського, щоб той там вчиняв богослужіння. Згодом у Непоротово було побудовано нову церкву.
З 1926 року настоятелем скіта був ієромонах Антоній (Греку) зі скіту «Рудь» Сорокського повіту. Йому на зміну прийшов інший ієромонах Євфімій (Ізмана), з 

того ж скіта. З 1928 року настоятелем був ієромонах з скельного монастиря «Сахарна» Оргєєвського повіту Протерій (Писаренко).
У 1953 році  фасадні стіни монастиря сповзли у яр та на майданчик перед монастирем.
По матеріалах публікацій сайта Гвіздівці і сайта Чернівецько-Буковинської єпархії.

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/malovnychi-kutochky-

ukrayiny/chernivetska-oblast/skelnyj-monastyr-v-s-galytsya/